Mobile menu

COI

Ми і море, або Кава на заправці, битви медузами і рапани

На початку тижня ми таки повернулися з дикої морської експедиції. Як і обіцяла, пишу звіт. Текст буде чималенький, тож запасайтеся попкорном.

Отже, почалося все з Василя, нашого аналітика.

Якось під час відпочинку на Задорожньому він завів мову про намети і плавно перевів її на море. З цього моменту Вася активно агітував колег на цю авантюру. Насправді вдавалося йому погано: море манило, але відсутність цивілізації відлякувала. Особливо нас хвилювало питання туалету на дикому пляжі.

Мало-помалу зібралася невелика компанія найсміливіших. Загітовані «останньою можливістю побувати на морі цього літа», ми наважилися спробувати. Крім мене і Василя, погодилися ще два відчайдухи – юрист Іван та системний адміністратор Мирослав.

В жодному разі не їдьте в Санжейку!

Їхати планували автомобілем, довго шукали дикі безлюдні місцини, попередньо обравши пляж між Коблево та Южним. Але потім зупинилися на Санжейці. Чому? Бо ближче від Одеси (а в нас було лише кілька днів на відпочинок, не хотілося гаяти їх у дорозі). А ще тому, що в Санжейку нам радили в жодному разі не їхати, «бо там нічого нема».

Те, що треба, подумали ми!

foto1

Ми втратили цього бійця

Все спланували, сфотографувалися на дорогу, а потім виявилося, що Мирослав через сімейні обставини поїхати з нами не зможе. Засумували.

По-перше, їхати втрьох не так весело, по-друге – дорожче (витрати на бензин), і без Мирослава у нас залишався лише один водій (тобто я). А їхати нам було 800-900 км в одну сторону.

Чесно кажучи, ми вже думали про скасування поїздки. Але море так активно манило, що ми все ж знайшли ще одного сміливця в компанію. Ним виявився Васин друг, Володимир-дизайнер (далі просто Друг).

foto2

Практичні навички гри в «Тетріс»

Речі зібрали, організували запаси на 3 дні і почали пакуватися. І тут виявилося, що в мою компактну KIA Rio така кількість речей не дуже-то і влазить. Але ми згадали свої рекорди в грі «Тетріс», тому після кількох перепакувань речі таки влізли. Добре, що не довелося відкривати багажник аж до приїзду.

Я — за кермом, Іван з навігатором за штурмана, а Василь з Другом мирно сопіли на задньому сидінні, обіймаючись із гітарою.

foto3

Їхали ми, їхали…

Дорога виявилася непростою і дуже цікавою. Ми їли чебуреки в придорожньому кафе, обганяли вантажівку, що везла ребра, торгувалися, купуючи рибу на ринку, слухали голосно музику, трошки блукали, милувалися прекрасними видами і випадково взяли чужу каву на заправці (за що нам дуже-дуже соромно). А ще Василь постійно і принагідно питав місцевих, чи далеко ще до Одеси.

foto4

Взагалі, чим далі ми опинялися віді Львова, тим більше я розуміла, у яких чудових умовах ми живемо.

Хороші дороги, наявність розмітки, цивілізовані магазини і комфортні заправки. Далі ж із тим набагато складніше. Для прикладу, в нашій області я ще ніколи не натрапляла на заправку без туалету.

А ще вздовж дороги навіть уночі було чимало торговців різним крамом – «бариг», як ми їх називали.

foto5

І ось після 14 годин в дорозі...

Приїхали ми під ранок. Побачили море, зраділи, зробили селфі. Змучені, але щасливі. Море прекрасне, а ми добралися!

foto6

Далі ми витратили трохи часу на пошук місця для зупинки. Над пляжем височіла круча, і можливості з’їхати вниз машиною ми не знайшли. Узбережжя виявилося не таким вже і безлюдним, а неподалік було щось на кшталт кемпінгу з питною водою (ох, цей божественний запах нафти! Добре, що ми привезли воду зі Львова), екстремальними туалетом і душем.

foto7

Ніби справжній єврей, Василь довго торгувався з охороною кемпінгу, і в результаті в’їзд на територію став нам у зовсім символічну суму. Авто вирішили залишити на кручі, а намети ставити на березі. Вибрали малолюдну частину пляжу – неподалік було кілька інших наметочників, тому відпочивалося нам спокійно.

foto8

Я коза-дереза, за три копи куплена!

Речі з машини мої відважні супутники зносили небезпечною і ледь помітною стежкою. Я її не подужала: подолавши половину, сіла і завмерла від страху. Добре, що Василь примудрився витягнути якось мене нагору, і я прогулялася далі до зручнішого спуску. Хлопці ж, мов гірські козли, скакали стежинкою з купою речей на спині – хоробрі!

foto9

Далі пішов відпочинок. Мальовничі краєвиди, світанки та місячна доріжка, спокійна або бурхлива водичка, сон під шум моря… Це казково і неповторно, але так мало!

foto10

Їжу ми привезли з собою, але при 40-градусній спеці дещо дуже швидко попсувалося (особливо рибка), тому довелося вже щось вирішувати на місці. І добре, що ми мали добру воду і дрова. Готували чоловіки – гендерна справедливість: я ж вела машину всю дорогу!

foto11

У морі купалися, ловили креветок та рибу, навіть одного крабика знайшли. Також були водорості, медузи (якими «дехто» жбурлявся), крабики-самітники в маленьких мушлях. Тоді як Василь активно шукав рапанів.

foto12

Доброго вечора! А можна скористатися вашою вбиральнею?

Загалом дискомфорту від такого дикого відпочинку майже не було. Пісок і водорості всюди, відсутність можливості скористатися нормальним санвузлом – ось і все. І все це тьмяніє на фоні неповторної краси та атмосфери моря. І навіть коли вже дуже-дуже захотілося стати під гарячий душ, ми знайшли вихід. Іван з упевненістю справжнього юриста підійшов до найбільшого і найгарнішого будинку в селі поряд з пляжем, натиснув на дзвінок і ввічливо попросив у господині дозволу зайти і помитися. Вона оцінила нас поглядом (брудних, в піску, але з інтелігентним виразом облич) і запросила до оселі.

Все добре колись закінчується

Ми пили вино біля вогнища, курили сигари, грали на гітарі, купалися в нічному морі, говорили і просто почувалися вільно та щасливо!

foto13

Трохи відсипалися, трохи дуріли, трохи годували чайок… Була навіть думка приготувати одну з них на вечерю, але не склалося. Хотіли зробити рибну прогресію – зловили маленьку, на неї зловили більшу… Шкода, далі справа не пішла, бо стемніло.

foto14

 

А ще в нас були чаплі. Великі-великі чаплі.

foto15

Загалом було дуже класно. Навіть продовживши відпочинок ще на один день, ми все одно ледь не плакали, коли прийшов час збиратися.

foto18

Поїздка вдалася, тепер у планах зібрати більшу компанію і поїхати на довший час наступного літа. Думаю, кожен згадуватиме цю подорож з теплом та усмішкою.

І без деталізації (ділова репутація і все таке), тільки для того, щоб ми самі могли прочитати згодом і посміхнутися: ще був дощовик, слоник, далекобійники, 50 грамів коньяку, шаурма з кішки, собачка, ранкові проблеми та шоу, пісня про діда, дискусія про переваги та недоліки, рожеві труси, відро картоплі, Червона Книга, Nirvana, безкоштовні помідори, чех, плаваючі дельфіни, літаюча риба та водяні світлячки. І багато чого іншого – не менш веселого і екстремального!

Море, чекай на нас через рік! Ми приїдемо!

foto19

 

Поділитися посиланням